Вівторок, 23.01.2018, 13:15
Кузьминецька загальноосвітня школа І - ІІ ступенів 
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу






Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
До річниці Тараса Шевченка

      

z
Міні-чат


Головна » 2017 » Листопад » 23 » "Не жартуй з вогнем"
10:37
"Не жартуй з вогнем"

Відповідно до листа Кагарлицького районного сектору Державної служби України з надзвичайних ситуацій ГУ ДСНС України у Київській області від 14.11.2017р. №596, плану роботи відділу освіти в школі було проведено перший етап Всеукраїнського літературного конкурсу "Не жартуй з вогнем".

Переможцем став учень 8-го класу Катеренчук Євген. 

До вашої уваги твір-переможець:

Не жартуйте з вогнем!

Сергійко був звичайним київським хлопцем, який мав багато друзів, ходив у школу, отримував оцінки, і ,взагалі, він нічим не відрізнявся від інших. Та була одна відмінність, він був дуже розсіяним і неуважним. Та він тішив себе, що він такий не один, багато дітей такі ж неуважні, як і Сергійко. А те, що це погано, він зрозумів лише згодом.

Сергійко жив разом зі своїми батьками майже у самому центрі української столиці у помпезній трикімнатній квартирі, на яку батьки разом збирали більше десяти років. Батьки були із різних міст України. От, тато, наприклад, був із Харкова, а мама зі Львова. Випадково зустрівшись одного разу на вокзалі, вони згодом вирішили зіграти весілля. Протягом десяти років вони жили далеко від центру, за межами міста, а коли вони придбали нову квартиру в центрі, тато і мама влаштувалися на гарну роботу, а трохи згодом з'явився Сергійко. Він вже дванадцять років живе тут. Тут він ходив у садочок, школу, а згодом навчатиметься в престижному університеті, поруч з його домом.

В школі Сергійко не був відмінником, але і двієчником не був також. Він вважав, що нема нічого поганого в тому, що він отримує вісімки. Батьки постійно заклопотані, вчителі багато не вимагають, тому він особливо не переймався, та розумів, що навчання важливе і тому притримував оцінки на нормальному рівні.

Він часто страждав через свою розсіяність, забував інколи про домашнє завдання, контрольну роботу, обіцянку мамі і часто мав через це проблеми, як і всі інші діти його віку.

Нещодавно у мами з’явилася чудова можливість кар'єрного росту, яка забирала багато вільного часу, а батько часто бував далеко від дому, у відрядженнях, то ж Сергійкові довелося швидко подорослішати.

Одного звичайного ранку Сергійко прокинувся і побачив свою маму.

- Зайчику, вже сьома година. Я там чайник поставила на плиту, попий чаю, а я побігла на роботу, у мене дуже важлива зустріч сьогодні, буду пізно.

І вона, махнувши рукою і радісно посміхнувшись, зникла за дверима. Хлопчик кліпнув очима і встав з ліжка. "О, треба, напевно, портфель скласти!" – подумав він. А потім згадав, що сьогодні в нього контрольна. Він хутко накинув халат та підбіг до столу, на якому лежали зошити і підручники, і зазирнув у розкритий щоденник.

  • Цілих п'ять?! – скрикнув хлопчик. – Ну, добре, спишу, але все рівно треба підготуватися!

Сергійко вирішив йти в школу і готуватися вже там разом із друзями. Він швиденько повкидав книжки у портфель, вийшов із кімнати і почав одягатися. "Немає часу чистити зуби, якщо завалю контрольні, то в табелі буде жах", - подумав хлопець, поки збирався. Коли виходив із квартири, він на секунду зупинився, йому здавалося, що він забув щось дуже важливе, але страх перед поганою оцінкою був сильніший за якесь невагоме, прозоре відчуття чогось дуже важливого.

Прибігши у школу, хлопчик з головою поринув у навчання та готувався до контрольних. У нього це достатньо непогано вийшло, перші три контрольні Сергій здав на відмінно. А на четвертому уроці, коли він, не слухаючи учителя, замріяно дивився у вікно, в його голову проникла думка, яка складалася всього – на – всього з декількох слів, маминих слів: „ Я поставила чайник...” На лобі хлопця відразу ж виступив піт, руки затремтіли, а змокрілі долоні, стискаючись, вже порвали декілька листків зошита

- М-можна вийти, б-будь-ласка?! – раптово скрикнув хлопчик тремтячим голосом. Вчитель, зиркнувши на нього, кивнув, і Сергій, вискочивши з-за парти, вибіг із класу і понісся по коридору. У нього склалося таке враження, що час сповільнився, а повітря стало, неначе кисіль. Та хлопець все одно біг швидше за вітер, а вибігши зі школи, завмер, неначе викопаний, у повітрі відчувався запах диму і горілого. У Сергійка перебило дихання, та через декілька секунд він біг далі, до своєї квартири. "Усе нормально, то смітник горить, або під'їзд знову, таке вже було!" Хлопчик хотів, щоб горіло усе, що тільки може, але тільки не його затишна квартира, аби він не був таким безвідповідальним, аби він перевірив усі кімнаті в домі і усе повимикав, аби... Ось, перший поворот, другий, ще трохи, залишилось тільки завернути за кут... Та тут Сергійко жалісливо схлипнув,побачивши кількох пожежників, а звівши погляд вгору, побачив три чорні дірки, з яких викочувалися хмари чорного диму. Зупинившись, хлопець озирнувся, і перед очима промайнули, ніби кадри з фільму жаху: пожежники, калюжі, люди, які стояли купками, хтось знімав усе на телефон, хтось комусь телефонував. В голові у Сергійка бамкало, ніби дзвін

- Чого ви знімаєте?! Ви не бачите, що квартира горить?! - заливаючись слізьми, хлопчик підбіг до якогось чоловіка.

- Е, шкет, відвали! Не заважай людям відео для інету знімати, іди пореви в іншому місці, - грубо обірвав його чоловік і продовжив знімати.

Сергійко, не розбираючи дороги, із повними очима сліз, забіг у під’їзд під злякані вигуки натовпу і почав швидко бігти вгору по сходах. Вибігши на свій поверх, він побачив вивернуті двері та голі, чорні бетонні стіни. Кашляючи від чадного диму та хлюпаючи ногами по калюжах, він йшов по попелищу, плакав та згадував вказівки мами, батька та шкільні уроки: "Треба було вимкнути всі прибори. Треба було все перевірити. Вогонь – друг , але якщо з ним необачно поводитися, він може все знищити". "Знищити"... Хлопець зайшовся у плачі, та чиясь важка рука схопила його за плече.

  • Ти що тут робиш? Задихнутися хочеш? - почув він грубий голос чоловіка в жовтому спецодязі та у масці. - Ану, ходімо!

І чоловік повів заплаканого хлопчика геть.

- Твоя квартира була, еге ж? – запитав пожежник.

-Т-так. – хлюпаючи носом, відповів Сергій.

- Хлопче, за вогнем треба дивитися і вимикати усе, що може хоч якимось чином учинити пожежу. Добре, що ваша газова плита не вибухнула, а то було б набагато більше лиха...

Сергійко, понуривши голову, вийшов на вулицю і дістав свій телефон.

- Мамо ... Алло? – зателефонував хлопчик.

- Зайчику, що сталося? У мене багато роботи! – пошепки відповіла вона.

У хлопця до горла підкотився зрадливий клубок, а на очі навернулися сльози.

- Мамо, я забув вимкнути плиту з чайником..., - тихим, хрипким голосом відповів він

- Нічого, новий купимо, головне, що все добре!- весело відповіла вона.

- Мамо... Квартира згоріла, - зірвавшись на істеричний крик, вигукнув Сергій

- Боже! Ти не ушкоджений?! Я скоро буду!

- Я тебе чекаю...

Мама приїхала швидко, оглянувши хлопчика, побігла на попелище, яке раніше було квартирою. Піднявшись за нею, Сергійко вперше побачив, як мама витирала сльози. Так, вона плакала.

Тепер вони не мали нічого: згоріли документи, заощадження сім'ї, всі родинні надбання. Наступного дня приїхав батько. Пощастило, що добрі люди пустили їх пожити ненадовго, поки вони відновлять свої документи. Старої квартири у столиці вже не було, а на відновлення згорілої зовсім не було грошей. Вони винайняли маленьку квартирку далеко від Києва. Тато та мама залишили роботу, бо не мали змоги їздити так далеко, Сергійко більше ніколи не бачив своїх друзів. Та найважче було те, що він відчував сором та величезну провину за те, що зараз його сім'я перебувала у злиднях, мама більше не посміхалася, а батько став відлюдькуватим, став багато пити. Тепер хлопчик постійно носив один і той самий одяг, не отримував гарних подарунків на Новий Рік та день народження. Радість пішла з його сім'ї, як пара з закипілого чайника, як дим від палаючого вогню.

Те, що сталося з Сергійком, може статися з кожним. Якщо людина зневажає вогонь, то він мстить, і мстить дуже гнівно.

Вогонь постійно супроводжує нас в житті, то ж правила протипожежної безпеки, повинні стати правилами нашого життя.

Не жартуйте з вогнем!

Назва роботи: оповідання „ Не жартуйте з вогнем!”

ПІП: Катеренчук Євген Олександрович

Вік: 13 років

Переглядів: 13 | Додав: Админ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar

 kuzmyntsischool © 2018