П`ятниця, 17.08.2018, 05:34
Кузьминецька загальноосвітня школа І - ІІ ступенів 
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу






Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
До річниці Тараса Шевченка

      

z
Міні-чат


 

/Files/images/zagolovki/uzori/nadpisi/38428c505b.gif

       Історія села Кузьминці сягає своїм корінням в далекі-далекі віки. ,,Кузьминцы , при реке Ленглич , в 2-х верстах от Прицьок к северу и в таком же растаянии от м. Ржищева, жителів обоего пола 403 , а в 1741 году считається 40 дворов земли 1100 десятин из коей 412 десятин в пользовании крестьян. Пренадлежит Игнату Осиповичу Конопатському” ( Похилевич 1854 рік”). Засновано село в 1709 році ( із книги Н.Силкіної і С.Силкіна ,,Ржищівський район”). За переказами старожилів, в селі зупинявся проїжджій купець Кузьма .Звідки і назва пішла село Кузьминці. Поблизу села знайдено поселення Трипільської культури. Знайдено радянські монети Антоніна Пія Марка Авралія. Розташовано село на березі річки Леглич , яка за 8 км в північно-західному напрямку впадає в річку Дніпро. Площа села становить 2550 га землі.

      В селі є історичні пам’ятки : Панська могила і Мисліва могила. Панська могила отримала назву тому, що була нанесена жителями села пеленами за наказом пана Конопатського, якому на той час належало село. Старожили згадують, що ця могила була окрасою панського маєтку , а також всього села. На ній росло багато квітів, і пан любив відпочивати на цьому місці.

     ,,Панікарча – село в 3-ох верстах од Ржищева при впадении ручья Корчи в реку Леглич .Земля за селянами щиталась 12000 десятин, жителів 6111 у 87 дворах . В 1740 году дворорв было 60 душ в исповеди способніх (свыше 7 лет) 300 , в 1793 году дворов 48 жителей обоего пола 439.До текущего столетия село причислялось к Ржищевскому имению: в настоящее же время принадлежит братьям Антону и владимиру Войшицким по наследству от отца их Адама Олександровича. Им также принадлежат части м. Германовка и селе Демовщина Каневского узда. Церков Михайловская из соснового дерева покрита Белою жестью и крестами, построена как видно на витзит каневского деканата за 1746 и 1793 годы, в 1746 году , а в 1785 возобновлена.

     Предшественница церковь, описанная в визите за 1740 год, былапостроена в 1731-м. Она была с трех верхах покрита смолою.

     По штатам нынешняяя церковь причислена к 6-му класу: земли имеет указаную пропорцию.» (Похилевич 1854 рік)

     Радянська влада була встановлена в 1918 році. В селі був створений сільревком на чолі з місцевим селянином Зайченком Семеном Григоровичем. В березні цього року селяни розділили між собою панську землю та майно. В цей час в селі утворилась підпільна група селян , якою керувала Ржищівська партійна організація. До цієї підпільної групи входили Демченко Я., Швиденко Ф., Бондаренко І. Комсомольська організація була створена в селі у 1929 році. У 1920 році в селі було організовано комітет незалежних селян.

     До 1924 року село Кузьминці входило до складу Македонської волості Канівського повіту. В цьому ж році село увійшло до складу Ржищівського району Київської області.

     Перший ТОЗ в селі був створений в кінці 1929 року. Організатором його створення був місцевий житель Волошин Пилип Григорович. У 1929 році почалося розкуркулення заможних селян. В цьому році було розкуркулено Тесленка Івана Григоровича, Підручного Тимофія Йосиповича, Демченка Василя Марковича. В 1930 році було розкуркулено Швиденька Федора Кириловича. Всіх їх було реабілітовано в 1990 році.

     Велике лихо приніс голодомор 1932-1933 років. В селі загинуло 43 жителі. Гинули цілі сім’ї.

     У 1934 році був хороший урожай зернових культур , люди отримали багато хліба на трудодні. Безтарками розвозили зароблений хліб колгоспникам додому. Головою колгоспу на той час працював Прохоренко Опанас. До початку Великої Вітчизняної війни люди жили, порівняно з попередніми роками ,добре.

     Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах воювало 180 жителів. 55 з низ було нагороджено орденами і медалями.

     Гітлерівці насильно вивезли до Німеччини 30 жителів селаю

      Від рук фашистських катів в селі Кузьминці загинуло 31 житель.

     6 січня 1944 року село визволене від фашистських окупантів арміює під командуванням генерала Ватутіна. 18 солдатів загинуло під час визволення села , поховані в братській могилі, імена їх невідомі.

        Після визволення села , селяни, які були вигнані фашистами, почали повертатись додому. Почалася відбудова господарства. Колгосп на той час називався ,,Ленінський шлях”. Контора колгоспу була розміщена у куркульській хаті. Головою колгоспу обрали Прохоренка Дмитра Олексійовича. Але скоро після зборів його забрали на фронт. З району на його місце прислали Міненка Йосипа Михайловича, який очолив господарство і працював на посаді голови колгоспу до 1946 року. Це був перший голова, який організував навколо себе людей. В колгоспі на той час працювали жінки і діди. В селі були дві корови в Яременко Мотрі та Мельніченко Горпини. Ними виконували сільськосподарські роботи. Великий вклад в розбудову господарства внесла жителька села Бондар Олена Василівна, яка працювала бригадиром. Це була трудолюбива добра жінка , вона працювала вдень і вночі. Пізніше вона працювала трактористкою. Із Західної України в колгосп завезли дві свинки і 5 нетелів. З цього і почав розвиватися колгосп. В 1946 році головою колгоспу обрали Волошина Прокопа Кириловича, він працював до 1947 року. На той час була сильна засуха , в селі був майже голод. Працювати було дуже важко. В зв’язку з хворобою Волошина П.К. було звільнено з посади голови колгоспу. На його місце призначили Стрілька із села Стайок. Він працював до 1950 року. Поступово колгосп піднімався з руїн. Було відремонтовано приміщення ферми. В 1950 році очолив колгосп Ларіонов М.І., який працював до 1953 року. Радянський уряд допомагав відбудовувати господарство. Колгосп отримав машину, худобу , насіння. Було побудовано приміщення для великої рогатої худоби. З 1954 по 1959 рік головою працював Свидко Панас Михайлович із Ржищева На той час у колгоспі почало розвиватися тваринництво, вівчарство. Будувались нові приміщення. В 1960 році колгосп об’єднався з Панікарчанським колгоспом і називався колгоспом імені Жданова. Очолив його Філенко Іван Павлович і працював на цій посаді до 1965 року. Великий вклад в розвиток колгоспного виробництва внесла молодь села. Комсомолка Катерина Соколенко очолила молодіжну ланку. Дівчата добивалися високих врожаїв у вирощені цукрових буряків. В 1961 році ланка Катерини Соколенко виростила 306 центнерів буряків з гектара. Рільнича бригада , яку очолював Комар Яким, збирала з гектара по 27 центнерів гороху. Це був на той час високий врожай. З любов’ю до своєї роботи ставилися доярки : Демченко Катерина Родіонівна, Демченко Катерина Олексіївна , які доїли по 2000 літрів молока на корову. З 1966 року головою колгоспу працював Сокол Віталій Степанович. А з 1970 по 1974 рік – Бусленко Віталій Олексійович. В 1974 році головою колгоспу призначили Широкоступа Миколу Федоровича. Це був енергійний, вимогливий керівник. За час його керівництва в селі було збудоване двоповерхове приміщення школи на 110 місць , приміщення сільської ради , медпункту, відділенні зв’язку, контору колгоспу. Кращого розвитку набрало тваринництво колгоспу , було збудовано новий чотирьох рядний корівник, створено цехову систему виробництва молока. Зросли врожаї сільськогосподарських культур. В 1979 році Широкоступа М.Ф. було звільнено з посади голови колгоспу. На його місце призначили Шевченка Миколу Дмитровича , який очолював господарство до 1984 року. За період його керівництва в колгоспі почало розвиватися свинарство, вівчарство, побудовано новий овечник , розпочато будівництво жилих будинків. З 1985 року колгосп очолив Кабан Анатолій Дмитрович і працював до 1989 року. За цей період було завершено будівництво десяти жилих будинків для колгоспників і дорогу з твердим покриттям. Зросли врожаї сільськогосподарських рослин. Було збудовано сіносховище. З 1990 по 1993 рік головою колгоспу працював Катеринич Микола Васильович. А з 1993 по 1997 рік колгосп очолював Приходьмо Микола Іванович. З 1998 по 2000 рік головою колгоспу працював Кабан Анатолій Дмитрович. В цей час було утворене нове сільськогосподарське підприємство ,,Славутич”. З 2000 по 2002 рік головою , а потім директором було призначено Шевченка Олександра Олексійовича.

          Державні акти на право колективної власності на землю с. Кузьмині виготовлені 13.11.1995 року. Розмір земельної частки становить 3, 65 га, початкова вартість 16400 (1996 рік), проіндексована в 2000 році – 40426. Працівникам соціальної сфери у 2002 році надано земельні ділянки у розмірі 2 га. Виготовлено майнових свідоцтв 465, видано – 462.

         У 2003 році колгосп було реформовано. Землю і майно розпайовано. Кожен колгоспник отримав земельну і майнову частку. З травня 2003 року частина колгоспників здали свої сертифікати фірмі ,,Дан- Фарм Україна” в кількості 605 га землі. Частину здали у товариство ,,Расавка” – 469 га. У приватне підприємство ,,Березюк А.І” - 179 га. Частина в СФГ ,,Богдан” – 113 га.

        Сільська рада в селі була утворена в 1946 році. Головою сільської ради працював Денісов Микола Семенович, секретарем – Проценко Яків Минович. Сільська рада розміщувалась у куркульській хаті. З 1954 року головою сільської ради працював Лобуренко Федір Кирилович. А з 1958 по 1960 рік – Бондаренко Володимир Іванович. З 1961 по 1966 рік Незола Андрій Климович був головою сільської ради , а секретарем – Волошин Ганна Сергіївна. В цей час було повністю електрифіковано село.

        З 1967 по 1971 рік головою с/р працював Проценко Михайло Григорович , а секретарем – Волошин Катерина Іванівна.

         З 1971 по 1998 головою с/р працювала Таран Павліна Василівна, секретарем – Масленко Марія Дмитрівна.

         З 1980 року секретарем була Онищенко Ліда Іванівна.

         З 1998 року головою с/р працював Демченко Василь Миколайович.

        На сьогоднішній день головою с/р є Рогозовець Антоніна Григорівна, секретарем - Савченко Наталія Володимирівна.

 

         Біля села знаходяться великі поклади білої глини. Тут працює цегельний завод, заснований в 1949 році. Завод виготовляє цеглу і сирівку. 1000 цеглин коштує 280 гривень. Директором заводу довгий час працював Зайченко Григорій Петрович. Старожили згадують, що цеглу в селі виробляли ще до революції. Останнім директором заводу був Журило Ігор. 

       В даний час завод не працює.

        На території села знаходяться такі установи: школа (побудована 1977 року на 110 місць, з 1985 року директором школи працювала Уманчик Тетяна Дмитрівна, з 2003 року директором школи призначили Довгополого Віктора Михайловича), клуб ( побудований в 1964 році , завідуючою клубу з 1982 року працювала Зайченко Марія Григорівна , Полішенко Галина Василівна, Савченко Людмила Олексіївна, Катеренчук Ольга Сергіївна; в приміщенні клубу працює сільська бібліотека, якої завідувала Кабан Лідія Андріївна, на даний час - Вареник Ірина Володимирівна), відділення зв’язку відкрито в 1978 році, завідує ним Проценко Ліна Іванівна, дитячий садочок ( побудований в 1965 році, завідувала ним Рогозовець Антоніна Григорівна, на сьогодні завідуючою є Пащенко Ірина Василівна).

       На території села у 1955 році встановлено пам’ятник воїнам, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни. Він побудований за рішенням виконкому сільської ради. Встановлено пам’ятник біля братської могили , в якій захоронено 18 воїнів, що звільняли село в 1944 році.

      В селі є люди , які за свою сумлінну працю нагороджені орденами і медалями :

• Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено Олексієнко Катерину Кирилівну за вирощення високих врожаїв цукрових буряків

• Медалю ,,За трудову доблесть” : Олексієнко Катерина Кирилівна, Яременко Софія Романівна, Зайченко Онупрій Якович, Яременко Степан Якович, Романенко Ольга Федорівна, Поденко Михайло Йосипович.

• Орденом ,,Трудової Слави” ІІІ ступеня : Забара Іван Андрійович, Побірайко Петро Васильович, Демченко Катерина Родіонівна, Демченко Микола Якович.

• Орденом ,,Знак пошани” : Бондаренко Ольга Максимівна, Таран Анатолій Іванович.

• Медаллю ,,За трудову відзнаку” : Жиленко Катерина Макарівна, Жиленко Марія Ничипорівна

         В 2004 році розпочато газифікацію села.

 

 


 kuzmyntsischool © 2018